Колишня промислова будівля завжди має шанс стати містом у місті, особливо якщо половина орендарів – це візові центри країн Європи. Хоча, вочевидь, радянська будівля на окраїні міста це дійсно те місце, де найкраще мріється про інші краї, про зміни тут і зараз думається так само добре. У розпорядженні ми мали один з корпусів будівлі, яка у минулому була експоцентром, а зараз здається у оренду.

Ідея полягала у розвитку теми “місто у місті”. Основна умова, яка визначила організацію простору є режим роботи офісу – він працює цілодобово. Місто, яке ніколи не спить, має бути комфортним, і на перший план виходить не лише набір функцій, але і їхній баланс. Таке середовище має на меті не лише сприяння продуктивній роботі, але і формуванню спільноти професіоналів з різних сфер, тому окрім робочих зон виникає необхідність у зонах відпочинку та спілкування.

Головний інтерес і натхнення проекту це сама суть процесу реновації – наповнення непристосованої під сучасні потреби будівлі новим змістом, другим диханням. Відомо, що об’єкти, побудовані за совєтських часів, не мають сучасних систем вентиляції, кондиціонування та опалення, тому ремонт будь-яких старих приміщень, як правило, передбачає зміни інженерної частини, і це одна з найскладніших частин всього будівельного процесу. У проекті нові інженерні мережі стали додатковим елементом простору.

Ключовим рішенням щодо просторової організації стало влаштування двосвітнього простору на другому поверсі. Проектування офісних приміщень для комфортного розміщення та функціонування трьохсот працівників вимагало створення додаткового поверху, а також розмежування «буферних зон» для спілкування як в рамках робочого процесу, так і під час відпочинку. Також пріоритетним завданням було збереження існуючих конструкцій для можливості їхнього використання як акцентів в інтер’єрі – так наприклад у деяких приміщеннях лишились металеві зв’язки. З іншого боку, стан деяких конструкції вимагав повного відновлення – стіни другого і третього поверхів довелось зводити заново.

Режим роботи коворкінгу продиктував також вибір колірної гамми. Знову задачею стало не наповнення конкретним змістом, а балансування –  простір не мав втомлювати ані монотонністю, ані занадто яскравими барвами. Таким чином було прийнято рішення ввести яскраві, втім виважені акценти, на які можна тимчасово перевести погляд під час роботи, але які не забирають всю увагу на себе.